Вже йде війна... а ми ще сумніваємось,
надіючись, що лихо обійде.
Орда вже в нашім краї – ми ж вагаємось,
мо', не дійдуть... розсмокчеться... пройде...
Під "звйоздами" акули прораховують,
як захопити: нишком чи в бою?
Підступно вже на шмаття розчленовують
мій мирний край, Вкраїноньку мою.
А ми бездіємо... Навздогінці приймаємо
спізнілі рішення, чим світ веселимо́.
Хапаєм ворогів... і відпускаємо,
і в розшук, відпустивши, даємо́
Підпалюють, зривають – ми чекаємо...
Якого хріна? Просто не збагну!
Благально на Європу поглядаємо
чи пригрозить їм пальчиком: "Ну-ну!"
Таємна гра... Щось незбагненне коїться,
і, поки йдуть солдатики на смерть,
в мутній воді велика риба ловиться –
ТРОН на кону!!! А світ – хоч шкереберть!..
Терплячі ми... Все ніби ґави ловимо...
допоки не рване козацький ґен!
Тоді своїх негідників розчавимо
і Рашу в своє лігво заженем!
25.04.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498043
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.05.2014
автор: Світлана Моренець