Вже затягли роки криваві рани
солдатам, що пройшли страшну війну.
Пів світу захистили ветерани,
агресію спинивши нищівну.
Пройшли крізь холод, голод, біль розлуки,
вогонь пекельний, штурм, атаки вбрід,
аби не в рабстві жили діти, внуки,
щоб воленька була і вівся рід.
... А внуки так незграбно руйнували
історію, вам звичну. Мимохідь
зневажили всі ваші ідеали –
за біль цей, якщо зможете, простіть!
За недостойні пенсії плачевні,
за вбогий дім, безрадісне життя...
Якісь ми недолугі чи нікчемні –
все в нас наперекіс, не до пуття.
І навіть найдорожче ваше свято,
що сонцем зігріває вам серця,
не будемо достойно відмічати.
Пробачте, ради Сина і Отця...
Щоб вшанувати дорогі могили,
не буде велелюдним наш потік.
Всі, хто життя за край наш положили,
простіть! Заради всіх святих, простіть!
Каштани на могили зронять квіти –
це наші сльози – квітів пелюстки,
бо генетичну пам'ять болю в світі
ввібрали в себе й гілочки хиткі,
про незчисленні ро́ти й батальйони
загиблих в ненажерливій війні
синочків наших... Полягли мільйони
у ріднім краї і на чужині...
Давно вже сиві, си́роти по світу
і вдови, чорні в'яжучи стрічки,
заплачуть гірко... й до портретів квіти
і чарку, й хліб поставлять, і свічки...
Згадаєм всіх... Не відболіли рани...
День Перемоги – біль і радість в нім.
Уклін вам, наші славні ВЕТЕРАНИ,
і вічна слава... мертвим і живим!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497799
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2014
автор: Світлана Моренець