Туман повзе. Все видиме з'їдає,
немов примара із тривожних снів,
і в летаргічний сон весь світ вкидає
під мерехтливе марево вогнів.
Повзе туман і в душу заповзає,
і серця загальмовує биття,
і думи, ніби в кокон вповиває,
стираючи реальність відчуття...
Підкорююсь його незримій силі...
Реальність нівелюючи під сон,
імпресії душі він ловить хвилі
й колише їх із смутком в унісон.
Надії виколисує обманні,
що, мов туман, розвіється цей сум,
пекельна дійсність, вкрадена туманом,
вже звільнить душу від гнітючих дум.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497563
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2014
автор: Світлана Моренець