Нехай усе пройде.... Усе розтане...
І може знову як колись я воскресну.
Забуду я гарячі твої стани,
Але думки таки з собою понесу.
Просто болить...ніяк не перестане.
З думками отакими я й засну.
Нехай пройде,нехай усе розтане,
І я забуду чотирнадцяту весну...
Я так надіюся ,що Бога не дістане
Моє бажання, і не бачитиме сну
Де я живу під білими хрестами,
Мрію про смерть одну ...безболісну.
А зараз так пече оте погане...
Оте ціловане , як губи я стисну
То пригадається усе ,що було з нами
І як наївно ми чекали цю весну.
Хто знав що се кохання так зів'яне
Тепер же стала схожа на пусту...
Розкинула б я нас тими містами,
Де ми б зустрілись лише опісля сну...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497465
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 07.05.2014
автор: Юлія Антоняк