Щедро на межі розрісся мак,
волелюбно викохав дітей...
Зовні непривабливий, однак...
ніби i страшко, а як цвіте!..
І малеча з гонором, ще та!
Вже стирчать чуби зі споришу.
А над ними – гордо розквіта
батьківський тендітний парашут,
непідвладний вітру. Певно, звик...
Я над ним – мов курка над яйцем:
знову ігнорує мій квітник
волохате "явище" оце!!!
Спробуй-но з межі пересади
маки – i уже не зацвітуть.
Я напевно знаю по собі:
той конає, хто втрачає суть.
Десять літ, неначе окупант,
"заганяла" я до клумби їх.
Та намарно. Квітне мій десант
знову на межі, мов оберіг!
...Увібравши долю нелегку,
вперто пнуться маки на межу.
Дехто розкошує в квітнику,
а вони – кордони стережуть.
© Тетяна Яровицина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497360
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.05.2014
автор: Тетяна Яровицина