Я не можу про щастя писати,
Коли знову іде брат на брата.
Очі мутні, душа вар"ювата,
Руки навчені вміло вбивати.
Серце зовсім йому не щемить,
Божа кара його не страшить.
Руйнувать він готовий завзято...
Схаменись нерозумний мій брате!
Кожен має свій двір, свою хату,
Хіба можна чужого бажати
Й забирати, бо "гарно" лежить,
Поки брат твій натомлений спить?
Наші діти вже виросли брате,
Вони хочуть свій шлях обирати
І не треба для них заважати -
Чесно жити і щиро кохати.
Не для того нас мати родила,
Щоб на вбивства ми тратили силу,
Не для того нам пісню співала,
Щоб ми в ненависті помирали
І лиш помста горіла в очах,
І клював мертві очі ті птах.
Різні долі у нас любий брате,
Різну музику будемо грати.
Ще згадалось в Пасхальні ці свя́та
Як бажали Христа розпинати,
Хоч він хліб нерозумним давав,
Научав, лікував, воскрешав...
І за це Йому люта розплата
Від людей Його - ворога-брата.
Що було просто так не пройшло,
Від Христа наше царство прийшло!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497140
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.05.2014
автор: Samkovitch