Він побачив те знамення ще давно,
Тоді коли скрізь і повсюди була ніч,
І вили голодні вовки у гірських ущелинах
Він йшов по їх сліду, але був одним з них
Він розумів їх мову, а вони розуміли його
Мовчазний погляд і сильне бажання крові
Яке він тамував кислим вишневим соком
Через бамбукову соломинку надломлену
На роздоріжжі уривчастою лінією життя
Із силою мурахи і величчю дикого вовка
Він стежкою вказував напрям росту траві
Розступались коріння дерев з його шляху
Землі й моря виходили з своїх берегів
Горіло і потопало усе під його ногами
Але він ішов не спиняючись ні на мить
Зачарований красою місячного сяйва
Яке полонило собою небесний простір
В обіймах його він розчинявся й тонув
І відчував себе вільним і наповненим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497109
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2014
автор: Сабріна