На тереза́х весни вже переві́сив травень.
Замайорів немов сузір`ям дикий мак.
І повтікали хмари вліво, хто направо,
а я стою на перехресті - де мій шлях?!
Стою задумана... Бузкові квіти пахнуть,
це найріднійший, наймиліший аромат.
Весна вже вп`яте розбиває мої грати:
кудись веде мене, та грузну все назад.
І наче хочеться зірвати з неба зорі!
Кудись летіти, бігти, падати, могти!
Водночас думи ходять в голові поволі
і руки зв`язує майбутній страх рутин.
Від перевтоми біль урвала мої ночі
і краще б пам`ять я згубила назавжди,
чим боячись лягати спати, бачить очі:
такі далекі, недосяжні і близькі...
Я не багата, і не бідна, все як у всіх:
жбурляє струмом серце, кров собі біжить.
А ще люблю найбільше в світі білий сніг
як опадає на земне чоло і спить.
Мені одне болить - невизначеність в часі.
Я загубилась в свої двадцять і боюсь,
що світ міняється і люди - у гримасах.
Ще може крок і я у вічність розчинюсь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497079
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.05.2014
автор: Ліна Біла