В порожнечі твоїх дзеркал -
Паутиння і смуток...
Намагався прощати, звикав
(або може вдало вдавав)
й був свободою скутий.
Сперечався із власним "я"
де сьогодні заснути...
На краєчку, насправді, боявсь,
Холод стін, підсвідомо, спиняв,
Ніч ненавидів люто.
Над столом відомий портрет,
В шафі книги і фото...
Сторінками звичний сюжет,
Слів гіркий і солодкий мед,
Повторився усоте.
Порожнеча, як епілог,
Недосказане слово.
Починалася повість про двох...
Почуття, мов тоненьке скло,
вже не склеїти знову.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496898
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.05.2014
автор: Любов Чернуха