Соняшник виріс.
Ніхто не гадав.
В лісі.
Далеко від поля.
Може хто йдучи
Зернятко зроняв
Стежкою тут
Мимо волі.
Ніхто його з роду
Не підживляв.
Дощі поливали поволі.
Коли було сумно
Він розмовляв
З вітром,
Улюбленцем долі.
Матір Природа
Розкрила йому
Деякі вади у світі,
Та надихнула пізнати
Усі
Мудрості тисячолітні.
Нарешті він визрів.
Багато пізнав.
Почав дуже гірко
Журитись,
Бо його час
Невблаганно спливав,
І ні з ким було поділитись.
Світ так влашовано,
Що коли хтось
Розумний -
На нього плюють!
Так і наш соняшник.
В лісі його
Просто
Птахи заклюють.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496852
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.05.2014
автор: bovikin