Раптовий дощ горохом сипле в вікна,
Змиває з вулиць спогади сумні.
Журба, біди супутниця одвічна,
Сьогодні вже не подруга мені.
Ми з нею вже нагорювались вволю,
Були віч-на-віч довгі ночі й дні,
Оплакали примхливу нашу долю,
Мов дві сестри, покинуті самі.
Та всьому є кінець. Вона ще має
По всьому світу страдницьких сестер,
Тому мене сьогодні залишає,
Бо знає, я вже виживу тепер.
Спасибі, що була мені за друга,
Журливо навіваючи вірші,
То ж не замурувала серце крига,
А світло доторкалося душі.
Я знаю, вічний вже зв'язок між нами.
Коли в сльозах схилюсь біля вікна,
Ти знову обіймеш мене крилами,
Щоб я не божеволіла одна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496211
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2014
автор: Світлана Моренець