**********

Мені  не  можна  людям  довіряти...
Тому  що  боляче,  коли  сміються  в  слід.
А  ще  б  по  менше  на  дива  чекати...
Немає  див,  лишень  жорстокий  світ.  

Ти  з  хлібом  йдеш-  тобі  посолять  душу,
Всміхнешся  щиро  -  в  душу  наплюють.
А  ти  живеш,  і  твердиш  тільки:  "мушу"
Ідеш,  спіткаєшся,  та  рук  не  подадуть.

У  очі  гарно  так,  аж  рани  заживають,
А  за  спиною  лиш  єхидний  сміх.
І  пожаліють,  і  поспівчувають,
І,  навіть,  заберуть  найважчий  гріх.

Але  найгірше,  коли  просто  віриш,
Відкриєш  серце  і  в  очах  весна...
А  потім  заберуть  усі  надії  і  все,  в  що  вірила
І  все  те,  чим  жила.

У  спину  ніж  і  крила  поламають...
І  все...  сидиш,  немов  той  звір  в  пітьмі,
А  потім  посміхаючись  питають,
Чому    примарою  літаєш  на  мітлі?
30.  04.  14

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496044
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.04.2014
автор: іванесса