Мені не можна людям довіряти...
Тому що боляче, коли сміються в слід.
А ще б по менше на дива чекати...
Немає див, лишень жорстокий світ.
Ти з хлібом йдеш- тобі посолять душу,
Всміхнешся щиро - в душу наплюють.
А ти живеш, і твердиш тільки: "мушу"
Ідеш, спіткаєшся, та рук не подадуть.
У очі гарно так, аж рани заживають,
А за спиною лиш єхидний сміх.
І пожаліють, і поспівчувають,
І, навіть, заберуть найважчий гріх.
Але найгірше, коли просто віриш,
Відкриєш серце і в очах весна...
А потім заберуть усі надії і все, в що вірила
І все те, чим жила.
У спину ніж і крила поламають...
І все... сидиш, немов той звір в пітьмі,
А потім посміхаючись питають,
Чому примарою літаєш на мітлі?
30. 04. 14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496044
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.04.2014
автор: іванесса