Як не є, а гірше може бути
не тому, що ми такі-сякі,
а за те, що не розбили пута
і усе надіємось на Брута
у лихі години і тяжкі.
І за те, що забували мову,
вилізши у люди із халуп,
і влізали в ігрища совкові,
де орда, почувши запах крові,
прагнула, аби валявся труп.
Нас гнітили алкаші-нероби,
і партійні виродки сім’ї,
і брати, улюблені до гробу,
і борці, що доїдали торбу,
і у владі коміки свої.
І за те, що вибрали дорогу
вічної юдолі у імлі,
за гріхи великі і малі –
все негідне, неугодне Богу,
осідає на моїй землі.
І у віщих паралелях ночі
неземного світу наяву,
поки чую душу ще живу,
у часи самотності урочі
бачу хижі, ненаситні очі,
що чатують нашу булаву.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495969
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.04.2014
автор: I.Teрен