Єдиній жінці-десятнику Волинської Сотні Майдану
Вона прибула в січні на Майдан.
Взяла три сумки їжі, чемодан.
Прийшла не суп варити, макарони,
Вступила в сотню Самооборони –
Волинську сотню, бо була з Волині.
Стояла на посту в морози сильні.
В час небезпеки руки не складала,
Коктейлі в пляшки Молотова лляла.
В той день, як наступ почала зла сила,
Під Раду з побратимами ходила.
Мирний похід закінчився погромом.
Дісталось й Асі - гулі під шоломом,
Побиті ноги. Бог дійти дав сили.
В синцях все тіло. Боже, жінку били!
Вдалося їй із друзями сховатись,
Додому втрапить і полікуватись.
Але забуть, що бачила, не може.
Щоночі жах турбує її ложе:
Надривний сміх катів, калюжі крові
І стогін друзів – тих, котрі без зброї,
Мета висока, гідність однодумців
І дика лютість у очах безумців.
Розказує про це, себе картає:
- Чому жива лишилась? Сирота я!
Чом друзі - в небо? В них батьки і діти.
Біль у душі… не знаю, де подіти...
За що життя своє вони віддали?
За що в мороз, під кулями стояли?
Для того, мабуть, щоб всміхнулась Мати.
Їм поки що немає що сказати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495816
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.04.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)