Ти, чоловіче, вдумайся, що робиш!
Де легітимність? А-а-а, у тебе власна «правда».
Ти - добрий, кажеш? Ні! Себе соромиш!
Хіба Людина здатна бути катом?
Де людяність і чесність? Га, бездушний?
А-а-а, точно, цих понять ти і не чув.
Ти світовий моральності закон порушив,
При цьому навіть зміни не відчув!
А душі?
Ні, пане, так тобі не пройде,
Махнувши пальцем, рушити живих!
Безмежність гріху - гірше за прокльони.
Дивись, аби спокійно спати встиг!
Це сотні, ба це тисячі сердець -
Отих невинних, що їх кров на тобі…
Поглянь навколо, - вдосталь там фортець?
А через них хтось гине в твоїй злобі…
В Нас не погрози, не шантаж, не нарікання.
О Боже, збав, в Нас точно не прокльон!
В Нас пам’ятка, в Нас лист, як закликання.
Ми - Люди совісті, для Нас ще є закон
Моральний!
Ми ваших методів не сповідаєм,
В Нас зась брехні, і лицемірству зась!
Ми ,так, як ви, насилля не вітаєм,
Для Нас не ідол оте слово «власть»!
…Чи, чоловіче, ти - нащадок фюрера?
Ні почуттів, ні вражень, ні емоцій!
Тебе не візьмеш демонстрацій бурею,
Ти не бентежишся, що є ще соціум.
Всі знаємо, як звати ту істоту,
Що вже не має й крапельки душі.
Ти кажеш: «Поміняю все істотно!»
Ах-ах! Хоч сотні документів підпиши!
Мерзотно!
Ти, «не бандерівець», подумай-но, що робиш!
Ми Є і Будем, Нас Не покорить!
Ти кошик людських бід на плечах носиш,
Задумайся, як з цим ти будеш жить!
Ганебно, правда, задля власних «хочу»
Терзати миролюбний Український люд!
А власному народу говорити в очі
Брехливі байки, упустивши суть.
Твоїм діянням немає пояснень,
Хоч будеш промовляти: «Захищаю!»
Хоч буде мільярди суджень власних.
Такий «розумний» й цінностей не знаєш.
Ясно!
Страхи, розлуки, сльози і безсоння,
Дитяче: «Мамо, де тепер мій тато?»
У відповідь: «Накрило полум’яною весною…»-
Отак з нічого породжене катом.
Часткове: «Боже, збережи мою сім’ю…»
Або: «Куди мені тепер подітись?..»
А є і так: «До біса цю війну!
Гуляв колись, то й буду далі веселитись!»
Комусь це імпонує, хтось кайфує,
Збираючи під замками громади
Чи кричучи: «Нехай війна панує!»
Ну, так! То - ЗМІ! Інформаційні вади…
Бо ти це, чоловіче, вправно
Зумів подбати про самосвідомість.
Та, знаєш, я скажу тобі, що марно!
Все ж кожен десь ховає зброю - совість,
У глибині!
Коли у скронях зажевріє Сповідь
(пояснюю: це запорука миру,
це самозвіт), тоді допишеш повість
Про те, скільки ти винен Україні!..
Так-так. Багато вже вас було,
Таких «захоплювачів»,безпардонних…
Боролись, відбивали, не забули,
Незламані нічим, хоч у руїнах чорних!
Диктаторів не терпим, вільні дуже!
Такі, що тихо заздрить навіть бабка.
Нема ніде комашки більш вільніше,
А ми ж бо - Люди! Суть така в нас й правда!
Болить у грудях, мучать Нас думки,
А в голову Хороші мрії лізуть;
Можливо, ти збагнеш всі помилки,
Але тоді, як буде дуже пізно…
Не навмисне.
Березень 2014р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495359
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 27.04.2014
автор: Наталька Коваль