«Не допускай отруйних стріл розчарування.
Усе залиш як є на волю Божу.
Хай не засмучує тебе чекання,
сподійсь на сонечко й на днину гожу».
Над прірвою я знову балансую.
Туди вже падала не раз, та виповзала.
Тужила, сподіваючись, то сумувала,
Так і тепер – в занепаді баную.
«Отак і нині: потерпи ще трішки,
З того, що маєш не утратила нічого.
Хай заіскриться на устах твоїх усмішка,
Бо ці слова почула ти від Бога».
Моя надія знову розквітає,
Трояндою кохання в серці квітне.
Залюблена душа у небесах витає,
Де Сонце Бог таке привітне.
Нема вже прірви. Море квітів.
В духовному Едемі я.
Своє життя люблю на білім світі.
Господь благословив моє буття.
Це новий день розвиднює темряву,
А я на Світло сонячне дивлюсь.
Енергію душі рятую мляву,
Здоровою в вселенну увіллюсь
Де безліч душ таких, як я
В блаженному покої пробувають.
Любов’ю зрощена Божественна сім’я.
Там в надвисоких почуттях кохають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495098
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.04.2014
автор: Едельвейс137