Ще з часів прадавніх
так вже повелося,
що не може Нічка
стрітися із Сонцем.
Вічність, ніби діти,
в схованки гуляють
і одне за одним
стиха підглядають.
Лиш за обрій Сонце
промені сховає,
як йому на п'яти
Нічка наступає.
В мить приспить чаклунка
ліс, поля і гори,
і розсипле з клунка
діаманти-зорі,
ще й запалить в небі
місяця ліхтарик,
на людей навіє
сну міцного чари.
владарює Нічка
не одну годину,
доки підкрадеться
час нової днини.
Перед новим ранком,
стрівшись із світанком,
обгорнеться Нічка
димчастим серпанком,
заховає зорі
під полу тужурки
і гайне за обрій
далі гратись в жмурки.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=58oMb-Sq2QU[/youtube]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494705
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 24.04.2014
автор: Світлана Моренець