А ти втратиш її...
Вона випаде з серця, мов квітка,
покружляє в повітрі холоднім.
Переступиш її... тільки, ще не сьогодні...
Зараз ти ще милуєшся тілом,
зараз ти ще в очах, як у зорях.
Та й вона ще знаходить сили,
ще виблискує в нових уборах.
Ти тримаєш її...Так неміцно, не сторожко, просто...
Пальців кінчики ледь доторкнулись.
Ще кіно, ресторани і гості.
Ще сьогодні ви разом проснулись.
Сяйво сонячне ваше і більш нічиє!
А вже кроки були.То тобі не здалося, не вчулось,
як підходила Та,ЩоБереНайцінніше...
А вона ще тобі посміхнулась!А вона ще тобі найрідніша...
Та ти втратиш її!
Так неміцно тримав у обіймах,
так не сторожко спав уночі.
Був занадто, занадто спокійним.
Де вона, коли ти встаючи,
вранці сонця боїшся до болю?
Де вона? Коли каву п"ючи,
навіть крихти не зітреш зі столу...
Де вона?
Вже не молиться вслід на порозі.
Де вона?
Та... спочила. Спочила у Бозі.
Де вона?
Ти розштурхаєш тишу набридлу,
вітер плутатиметься в фіранках.
Погляд скочить по хаті...
НЕМА!
Все це зараз , тепер,
А раніше, забув,
як на кожне запитання "Хто це?",
ти казав - А... Та, просто...
Коханка...
23.04.14.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494533
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.04.2014
автор: Di Agonal