а в неї терпіння капронове, ніби чулки, тягнеться вперто, але ледве зачепиш нігтем - пускає стрілки,
здавалося б, скільки разів прощались ніби востаннє і зустрічались так, ніби вперше,
та все одно залишається та людина, яку носиш у серці, мовби в кишені,
і яку, ніби цвях, звідти ніяк не витягнеш..
щовесни вона змінює зачіску гейби себе і починає мріяти,
що колись вона напише картину, займеться танцями чи опублікує книгу,
у якій жінки - це голосні, а мужчини - приголосні,
зв'язані міцно не сексом, а синтаксисом,
із вашим спільним фото на обкладинці..
а поки вона перекреслюватиме все написане, тобто редагуватиме власне минуле,
ти рахуватимеш пропущені виклики і розстібатимеш гудзики,
знаєш, скаже вона, цілуючи,
аби пізнати жінку, не достатньо стягнути із неї трусики..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494287
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2014
автор: Майя Грозова