Розп’яття України

Ведуть  ЇЇ  в  імлі  гнітючій,
Ведуть  ЇЇ  в  останню  путь,
Повітря  сперте,  дрібні  тіні
По  землі  сирій  повзуть.

Над  Голгофою  нависли  чорні  хмари,
В  тиші  споглядають  вони,  ждуть.
Прийде  час,  вони  заплачуть,
А  поки  купчаться  довкола,  стережуть.

Вона  тягне  за  собою  важкий  хрест,
До  нього  ЇЇ  будуть  прибивать,
Борозну  залиша  він  по  собі,
На  ньому  ЇЇ  будуть  розпинать.

В  обідранім  лахмітті,  ноги  зводить,
І  спрага  до  безпам’ятства  доводить,
Вона  крокує  із  останніх  сил,
Проступають  краплі  поту  на  чолі,
Підіймається  Вона  на  крутосхил.
Вона  той  хрест  сама  собі  обрала
Якби  могла,  давно  б  уже  упала…
Та  кати  вмерти  не  дадуть  так  швидко,
А  там,  з  гори  тієї  видко,
Як  вмира  природа  мимоволі,
І  трави  в’януть,  знесилені  і  кволі,
І  виноградники  всихають  у  жалобі,
Вбачаючи  ті  муки  від  недолі.

Їй  ухвалили  вирок:«  Винна
В  стражданнях  наших  Ти,  причинна,
Ти  докір,  істина  глибинна,
Безповоротна,  безупинна.
Ти  винна  в  тім,  що  ми  убогі,
Що  ми  воли,  дурні,  безрогі.
Ти  хочеш  возвеличить  нас,
І  вимагаєш  повсякчас  від  нас  завзяття,
Могуття  і  саморозп’яття.
Але  нездатні  ми,  нездатні,
Гріхи  ми  наші  смертні,  невідплатні,
Не  полишимо,  усе,  що  є  у  нас  гнилого,
В  собі  лишимо.
А  Ти  лиш  мара,  лжепророк,
Історії  хиткий  пісок.
Помри  за  нас  і  за  спасіння,
За  нашого  сумління  воскресіння,
За  прозріння».

Розіп’яли,
Наостанок  із  злочинцями  зрівняли.
І  це  вже  вкотре?
В  сотий  раз  Ти  помираєш,  
В  сотий  раз  катам  Ти  пробачаєш,
Поки  ділять  між  собою  ті  твої  одежі.
І  вкотре  кров  Твоя
Адамів  череп  окропить,
Щоб  змити  людську  скверну,
Спасіння  крихту  українцям  залишить,
Таку  мізерну?
Пробач,  Вкраїно,  якщо  зможеш,
Своїм  синам,  своїм  дочкам.
Пробач,  Вкраїно,  розіп’яли
Твої  ж  на  радість  ворогам.

17.04.2014

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494184
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 22.04.2014
автор: Ежен