Зів’яла троянда у вазі стоїть,
Тендітна і самотня богиня.
Красу незбагнену таїть
В кожній пелюстці – скриня.
Червона немов крові океан,
Словами красу її не передати.
Не збагнути серця мого стан,
Єдиний вихід – покохати.
Не можу погляд відвести.
З небес божий ти дарунок.
Зачарували ніжні пелюстки,
Найкращий сорт – ґатунок.
Зів’яли пелюстки – фінал (кінець)
Невідомих почуттів – кохання
Більш не прийде – самотність
Від мене геть піди – прохання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494079
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2014
автор: Ничок