Так уміє стогнати
лише буйний вітер,
але й він
рушники не розвіє,
ледачий...
Це над Ним –
що був світлом для цілого світу –
постать рідна
замучена плаче.
Буде вити вона,
а страшніше – мовчати,
коли
й сльози з очей
вже не котяться.
Проста жінка,
молода іще мати,
а не Пресвята Богородиця.
І нікому не ясні слова
без упину
з губ посохлих зриваються
тихо.
Він пішов...
Він десь тут...
Живий вічно...
Загинув –
за гріхи,
за людей,
за свободу.
Ой, лихо...
Гар від спалених шин
і розірвані рани –
гибель мученицька,
та чесна.
Обіймає вона
святе тіло востаннє
і не чує:
"Не плач,
я воскресну!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493956
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2014
автор: Ігор Бринцев