Ці вічні миготіння сонця і
місяця були задовго до
мене і залишиться по
мені. Люди навколо мене
були від початку та до
кінця дійдуть не всі.
Я проживаю таку недовгу
вічність, і здається,
проживаю вже десятий
раз. І зовсім не змінюю
змінності, хоча це єдине,
що від мене хоче я.
Змінити себе, змінити
свідомість, повернути все
з ніг на голову, підвісити і
закріпити в такому стані.
Хай страждання будуть
жорстокіші, почуття
сильніші, емоції
яскравіші, а мить живе в
пам'яті сотні тисяч літ, бо
тоді для чого ця вічність
тривалістю 20 літ? Нема
ж від неї ніяких
страждань, а щастя тим
більше. Я залишаюся
наполовину живий, а
може напівмертвий -
але це питання
вирішувати не мені. Я
знаю точно, коли тіло
відгукнеться на поклики
душі, то разом вони
оживуть, чи загинуть - це
знов вирішувати не мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493781
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2014
автор: Редька