Сумний Кіт
...коли каштан свічками мерехтить
і спонукає вітер до кохання
і птах стає предметом полювання
на місяць, часом, хочеться завить...
моє життя минає за вікном,
лишень промінчик інколи спіймаю,
злітають дні, а я чогось чекаю,
бо я сумним народжений котом.
мій перший спогад - це холодний сніг
він як батіг, періщить по дорозі
і пси які вже ждуть тебе на розі
а скільки буде ще таких доріг.
безжальний холод, тихо убива,
і я приліг, бо думав що сконаю,
і сніг на хутрі зовсім вже не таяв
а за кущем , чи то не смерть бува?
мій другий спогад - лагідне тепло
істота, що дала мені надію
взяла мене з полону буревію
може лихого, й зовсім не було.
разом зі мною дівчинка росла
наповнилась наснагою й красою
хоч доля не була її легкою
вона й надалі милою була.
вона жила, сміялася кохала,
була у світі сонячним дощем
вона йому всю душу віддавала
горіла неопаленим кущем.
одного разу все украй змінилось,
прийшла розлука тихо уночі
вона як птаха у кватирку билась
чуже кохання собі крадучи.
він з нею попрощався на порозі
усміхнений
- не смій мене жаліть!
...йому написано загинути в дорозі
бо в нього смерть за спиною стоїть...
моє життя то крапля з небокраю
вона впаде і зникне за вікном
я біль чужу як власну відчуваю
бо я сумним народжений котом...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493264
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.04.2014
автор: Сумний Кіт