Як жаль, що хисту я не маю
Побачить ауру розмаю
Людей простих.
Тоді б я зміг полікувати,
Від небезпеки врятувати
Своїх близьких.
І поміж тисяч незнайомих
Пізнати б зміг тебе свідомо,
Як цю весну.
Твої думки б спішив узнати.
Від того б міг завжди кохати
Тебе одну.
Як жаль, що ауру не бачу,
Тому буває гірко плачу
Від самоти.
Можливо ти ті чари маєш
Й мене нарешті відшукаєш.
Прошу – знайди!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492509
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2014
автор: Мірошник Володимир