І, може, мені твої руки неприязні вже,
бо схрещую їх поза спиною, на знак протесту.
А далі - замки і засови. Приглушений щем.
Вертаються діти. Їм тепло від нашого дому.
І, може, ти тілом своїм у мені відболів.
Вивчаю кімнати і вікна, сідаю позаду.
І, може, ти рідний, а , може, далеко не мій.
Хитаються діти на зігнутих міцно колінах.
І, може, підеш ти, а я колихатимусь в такт
фіранок цупких із ум'ятинами поряд пальців.
Так тихо у домі, коли ти дітей поволік
вивчати дистанції парків і шлейфів дистанцій.
І, може, в мені твої рухи давно прижились,
бо чую їх вигини і прислухаюсь до звуків.
А далі - замки і засови. І ти, як колись,
дітей на руках до будинку заносиш, поснулих...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492478
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2014
автор: Іванна Шкромида