Дімчо Дебелянов, Спогади

I
Було  недавно:  в  мить  ясну
примарний  сон  мене  збудив  –
й  неначе  тисячі  віків
пройшли  з  тих  пір  –  так  час  летів.

З  зігрітим  радістю  лицем
чув  зов  в  майбутні  світлі  дні
і  від  незнаних  берегів
я  бачив  хвилі  вдалині.

Життя  розкрило  молоде
красу  нетлінності  мені,
покрите  розсипом  перлин
в  проміннях  сонця  навесні.

Я  знав  –  мене  там  радість  зве,
і  я  стояв  слабкий,  німий,
скував  і  думку,  і  язик
невільний    страх  і  сум  нічний.

Було  недавно:  в  мить  ясну
примарний  сон  мене  збудив  –
й  неначе  тисячі  віків
пройшли  з  тих  пір  –  так  час  летів.

II
Родились  в  тузі  –  тужні  мруть
і  сподівання,  й  сила  віри  –
о,  дні,  де  скінчиться  наш  путь
в  борні  безумства  і  зневіри?

Вогонь  в  душі  моїй  погас,
я  над  безоднею  схилився,
красі  весни  приходить  час,
весняна,  світла  прийде  пісня!

Ридають  спогади  в  душі,
о,  плач  це  ангелів  неспинний,
і  травень  дивний  вже  спішить  
з  його  потоком  швидкопінним!

Родились  в  тузі  –  тужні  мруть
і  сподівання,  й  сила  віри  –
о,  дні,  де  скінчиться  ваш  путь
в  борні  безумства  і  зневіри?

Димчо  Дебелянов  
Спомени
I
Не  бе  отдавна:  в  златен  миг
от  тежък  сън  се  сепнах  аз  -
а  сякаш  бездни-векове
изминали  са  оттогаз.

С  огрян  от  радост  ведър  лик
чух  зов  към  светли  бъднини
и  край  незнайни  брегове
съзрях  притихнали  вълни.

Пред  мен  животът  млад  разкри
нетленната  си  красота,
поръсен  с  бисерни  зари
от  слънцето  на  пролетта.

Аз  знаех  -  радост  ме  зове
и  пак  и  слаб,  и  ням  стоях,
с  вковани  мисъл  и  език
от  тъмен  смут,  неволен  страх.

Не  бе  оттдавна:  в  златен  миг
от  тежък  сън  се  сепнах  аз  -
и  сякаш  бездни-векове
изминали  са  оттогаз.

II
В  тъги  родени,  тъжни  мрат
и  упования,  и  вяра  -
о,  дни,  де  свършва  наший  път,
де  тъй  в  безумна  изпревара?

В  душа  ми  пламък  не  оста,
над  бездна  пак  стоя  надвесен,
а  как  бе  дивна  пролетта,
как  светла  -  пролетната  песен!

В  душа  ми  споменът  ридай
о,  плач  на  ангелите  пленни,
а  как  бе  дивен  китни  май
с  потока  негов  бистропенни!

В  тъги  родени,  тъжно  мрат
и  упования,  и  вяра  -
о,  дни,  де  свършва  ваший  път,
де  тъй  в  безумна  изпревара?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491870
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 11.04.2014
автор: Валерій Яковчук