Обростали ми лепом байдужості
І мовчання, й сліпої невдячності,
Бо не вірили більш неминучості,
Забували ми присмаки радості.
Бо не чули хрипкий голос лиха,
Всі були ми із хат отих, крайніх.
А копит цокіт тихо...Так тихо!!!
Все тугіш кокон слів злих й обманних.
Забуваючи легко минуле,
Ми закреслювали сьогодення.
Нас все більше затягує мулом
Наше тихе й пусте сіродення.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491851
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.04.2014
автор: Радченко