Усе колись проходить, та душа
Боліти не зупиниться ніколи.
На Україну поїзд поспіша,
Але його чомусь спинили в полі
То військо бідну землю залиша,
В Криму уже не буде більше волі.
В прострілах скло і шини у машин,
У них учора й ваш міг бути син.
З Москви дзвінок від рідних прилетів.
Єхидно так: бандєровцамі сталі,
В міністри вас єщьо там не обралі?!
Акцент полтавський чути від тих слів.
А що ти ще від спутнутих хотів?
Де те єднання, що було колись?
Де те тепло? О небо, відгукнись.
Я бога й церкву зроду не ділив,
Бо бог один, куди б я не потрапив,
Та віра втрачена до отчих слів
Й душі частину я напевно втратив,
До цього храму йти не маю сил.
Якщо ідеш туди, мене не клич,
Там славлять зло, керує там москвич.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491376
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.04.2014
автор: Мірошник Володимир