Йому років, як в маківці зерняток,
Пухнастий вус біліший молока.
Лице з корою можна порівняти.
І жилам тісно на сухих руках.
І лавка та ж, і дід на ній незмінний –
Куфайка, чоботята, капелюх –
Він влітку навіть цим вдяганкам вірний,
Бо кров не гріє, сповільнивши рух.
Зате думки ясні і гострі очі.
Він бачить все і пам’ятає все.
І власним глуздом осягнути хоче,
Що час на зміну давнині несе.
В жнива колись виспівували коси,
До клунь трусились на возах снопи.
Для каші в ступах очепурили просо,
Перекликались у селі ціпи.
А нині скрізь в пошані залізяччя.
Рукам – полегкість, а землі – біда.
Це при бажанні вгледить і незрячий.
В колодязях не та уже вода.
Похвально, що побільшало асфальту,
Що творить газ у хатах чудеса,
Але ж незгойні лишаї від нафти
У полі завелися і лісах.
Занапастили всячиною ниви.
Змарніло й Ворскли плесо голубе.
Земля не може, хоч і жаліслива,
Вже людство захистити. І себе…
Колись гарніш були дівчата вбрані,
Строгішою була для всіх мораль…
Чи, може, й справді зараз так погано?
Чи дідусеві молодості жаль?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491368
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2014
автор: Ніна Багата