СЛОВО НА ЗАХИСТ КНИГИ

Хтось  із  великих  сказав,  що  книги  не  вміють  мовчати.  І  був  правий.  Бо  «німа»  книга  не  тільки  не  збагачує  читача,  а  й  обкрадає  його.  Спраглі  слів  ми  зазираємо  в  чорно-білі  сторінки  в  надії  знайти  відлуння  своїх  думок  та  переживань.  І  слова  говорять  з  нами,  нашіптують  мелодії  давно  забутих  пісень,  полонять  ароматом  східних  прянощів,  заколисують  танцем  тіней  від  гуцульської  ватри.  Комусь  рядки  навіюють  образи  кораблів  з  високими  щоглами  на  хвилях  розбурханого  моря,  а  хто  відчуває  на  собі  сухий  дотик  пустельного  вітру,  для  іншого  книга  має  вогкий  запах  північного  моху  або  ж  спраглий  присмак  тропічного  дощу  на  губах.  Беручи  фоліант  до  рук,  читач  стає  мандрівником,  дослідником  можливостей  своєї  уяви.  І,  вирушаючи  у  подорож,  він  може  бути  певен,  що  книга  стане  надійним  провідником,  особистим  зоряним  атласом.  
Кожен  з  нас  починає  свій  шлях  ще  у  дитинстві,  але  хтось,  не  втрачаючи  запалу,  першопрохідцем  крокує  до  гірських  вершин,  а  дехто  кидає  спорядження  на  півшляху,  адже  для  нього  воно  виявляється  занадто  важким.  Бач,  сучасний  читач-мандрівник  не  любить  тернистих  доріг  та  річкових  порогів.  Йому  б  краще  смачний  невибагливий  коктейль  із  екзотичних  фруктів  графоманської  жовтої  преси  про  зіркове  життя,  а  в  гіршому  випадку  ще  й  приправити  все  це  «гумовими»  телесеріалами.  Та  от  тільки  в  таких  ласощах  замало  вітамінів.  Корисніше  було  б  хоча  б  раз  на  день  перед  сном  вживати  Ліну  Костенко,  Олександра  Довженка,  Василя  Стефаника,  Романа  Іваничука,  Миколу  Куліша,  Івана  Нечуй-Левицького,  Олеся  Гончара.  У  книгах  цих  авторів  говорить  наша  історія,  актуальність  їх  проблематики  поза  часом  та  сумнівами.  Будьте  певні,  після  переходу  на  таку  літературну  дієту  ваш  життєвий  тонус  покращиться,  гомеостаз  увійде  в  норму,  навіть  колір  шкіри  посвіжішає.  
Хворіючи,  люди  йдуть  до  лікаря,  виймають  з  кишень  кругленькі  суми  за  пігулки  й  цим  самим  лише  більше  вкорочують  собі  віку.  Любі  мої  мандрівники,  панацею  уже  давно  винайдено,  і  вона  написана  чорним  по  білому.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491365
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2014
автор: Дарина Пышная