Нерідна, а в погляді ласки джерельце.
Мов ластівка, біля хлоп’яти снує.
Голівоньку тулить шовкову до серця,
Сорочечку білу, як сніг, подає.
Не випустить з хати, не нагодувавши.
Не рідна. А хлопчик дитячі жалі
У неї на грудях виплакує завжди.
Несе їй і радощі перші свої.
Ось вийшла надвечір з воріт виглядати.
Побачив. Біжить звіддаля, що є сил.
Як сонце, сміється не мачуха – мати.
І сяє навстріч їй не пасинок – син.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491094
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2014
автор: Ніна Багата