Я ніколи не бачив стільки неба,
як у забитих спальних районах,
сірі фортеці багатоквартирників -
просто рамки його ікони.
Тут так просто прислухатись до себе -
вітер стає для думок фоном -
і вони припиняють бути настирними,
завмирають, наче коти на долонях.
Підталі замети раннього снігу
тонуть у купах старого сміття -
воно старожил, воно водить
дружбу з асфальтом і землею.
Брудні калюжі скувала крига,
а над районом тихо летять
дими цигарок,
дими заводів
і п'яні дими ідей.
Безликі стіни мостів і будинків -
мольберти для підлітків у спробах
стати для світу новими Бенксі,
чи, на крайняк, новими Пікассо.
В таких місцях завмирають годинники,
а цінні метали найвищої проби
втрачають напил штучної честі -
цінується лише міцність і маса.
В таких місцях на диво настирно
прокидається потяг багато палити,
прокидається потяг стояти на холоді
і поспішно писати якісь нісенітниці...
У таких секунд - особлива віра.
Між голодних котів і людей ситих
я блукав поглядом...
і ніколи
ще не бачив такого щирого місця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490888
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 07.04.2014
автор: Nikolasson