-Хто тобі зробив такого Ангелика?
-Татко вирізав з дерева,-гордо сказала мала Ангелінка.
-Ви живете в такому маленькому будиночку?-запитав незнайомець.
-Так.А я Вас вже бачила.
-Де?
-У бабусі є стара ікона.Вона завжди прикрашає її рушниками.Ви схожі на цю ікону.
-А в тебе є ікона?
-Так.Моя улюблена.Мені важко було запам'ятати як вона називається.О,я зараз Вам скажу:"Скоропослушниця".
-Що ти молиш у неї?-запитав незнайомець.
-Молила про книжку з малюночками.
-І що?
-Мама сказала,що не може купити.Та бабуся продала так швидко черешні,що від радості купила мені книжку.
-А ти що хочеш?
-Я хочу власну кімнату.Щоб моя Скоропослушниця висіла на самому гарному місці.Я хочу молитися,щоб бачив лише Бог.А у мами з татком теж була окрема кімната.І щоб бабуся жила з нами.Ой,та мені не дозволяють розмовляти з незнайомцями.Вибачте,-Ангелінка повернулась,та на неї дивилась лише стара черешня.Татко хотів її давно зрубати, бабуся починала плакати.Тоді татко кидав сокиру.
Дівчинка зайшла в кімнату і почала молитися.
-Подаруй нам новий будинок,-потім почала плакати.-Тільки як же наша черешня?..
Вночі почав падати дощ.Вітер так розмахував руками,що в вікно страшно було дивитися.Ангелінка дивилася на дощ і посміхалася.Тут вона зняла ікону і міцно притиснула до грудей.
-Це лише дощ.Не бійся.Мені ж через два рочки до школи,-і тут вона почула,що хтось несамовито кричав.
-Бабусю,буди батьків!Там дерево впало на людину!Швиденько!Виходіть!-Ангелінка вибігла на вулицю.
-Повернись!Ти мене чуєш!Ангелінка на вулиці!-мама плакала.Через мить всі вже були надворі.-Доню,повернись!
-Я тут.Кликали на поміч,-всі почали її обнімати.
-Сонечко моє!
-Бабусю,іди сюди!Обійми мене під дощем,-Ангелінка притиснулась до бабусі.
-Ну і де цей чоловік?-запитав татко.-Якщо простудишся-сидітимеш в ліжку.
-Татку,я справді чулаЧула!Цей чоловік майже плакав.Як я могла йому не допомогти?-Ангелінка зняла кофтинку і загорнула ікону.
-Красунько,ти всіх зібрала під дощ,-засміялась мама.Через мить всі побачили,як величезна стара черешня почала падати на будинок.Вона його розтрощила як коробочку з під сірників.
-Моя дівчинко,-мама обняла Ангелінку і почала плакати...
-Черешенька померла,-бабуся витерла сльозу так,щоб ніхто не бачив.
-Житимемо на вулиці.Ніби хтось кулаком потрощив все,-сказав тато.-Я ще такого не бачив.
-Ходімо до сестри,-запропонувала бабуся.-Господь допоможе.
Дивно,але через тиждень приїхало телебачення.Знімали передачу про допомогу сільським жителям.
-Ось.Ключі від нового будинку.Правда,меблів немає.Зняли?-Ангелінка побачила,як високий дядечко просив ще раз знімати.
-Нічого.Татко змайструє,-засміялась Ангелінка.
-Господи,бувають дива на світі,-бабуся не могла повірити.
-Ходімо.Там залишилась маленька черешня.Я торік посадила її,викопаємо і пересадимо,-Ангелінка потягла бабусю за руку.
-Тільки посадимо подалі від вікон.Добре?
-Ні.Я хочу просинатись і бачити її цвіт.Якби не мама черешні,то в нас ніколи не було б такого будинку.Бабусю,тільки нікому не кажи.Це я просила "Скоропослушницю".Вона нам подарувала цей будинок.Чому дорослі не вірять в дива?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490655
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 06.04.2014
автор: Відочка Вансель