Я застала ще оті літа,
Коли в селах сіяли коноплі –
Ярого смарагду ряснота
Ніби ліс!
Порівняно з картоплею.
До струмка рогізного від хат,
Мов живі, сповзали смуги-джунглі.
Як вздовж них прогонила гусят,
То робились очі в мене круглими –
Жах стрибав на плечі! –
Нас, малих,
Залякали старші лоскотарками
Що в коноплях начебто жили.
І це краще діяло, ніж сварки.
Уявлялось, як рукате щось
Схопить!
Втягне в хащі!
Залоскоче!
Сльози – марні.
Скільки б не лилось…
То ж стояли хащі не толочені.
Та зате вдавалось досхочу
У зелену,
З сім’ячка, олію
Хліб вмочати!..
Ніби й зараз чуть
Пахощі її.
Стоїть ввіччю
З тим добром
Бокатенька сулія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490620
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2014
автор: Ніна Багата