Сонячне небо…
Сонячна душа…
Промениться все, наче так і треба.
Де раніш гуляла ця краса?
Я би нещасним не був
стільки років,
Я би не бачив і не чув
Тільки те, що сам собі хотів.
Все наше змінилося,
Дуже швидко, аж надто,
На краще, надіюся,
Та однаково прикро…
Бо десь чув всі ці слова –
Затерта пластинка,
Відкрита вічно тема і знову мова
Про те, що не повернути дитинства.
Молодість – не старість,
Однак молодість це вже відповідальність
І все частіш заходить незваний гість –
Скукота, пустота і людська неприхильність.
Розум – впертий реаліст,
Знає про всі негоди у далі,
Знає, що далеко важко буде плисти,
Що я буду в човні, а навколо – величезні кораблі.
І щось жевріє за межами свідомості,
І тоді впевненістю горять-палають очі!
І відомими стають невидимі мости!
Приховані резерви могучі
У дитячих мріях та спогадах,
Підтримці рідних, в нових стимулах,
В силі віри, в силі волі!
Наше майбутнє вирішувати нам, а не нашій долі.
12.09.2012.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490470
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.04.2014
автор: Dingo Барський