Вже шістдесят залишилось позаду:
Пішли роки спорошені, як дим.
Побігла стежка навстріч листопаду,
Не буду вже ніколи молодим.
Я для мети не сходив із дороги,
Давав свободу мислям – почуттям.
Ішов рішуче ради перемоги,
Тож не давав пощади ворогам.
Любив свою кохану Україну,
Волошки сині – сині серед нив.
Ішов на кулі з нею до загину,
Як рідну матір завжди боронив.
За те Господь побалував жінками:
Увагу їхню всюди відчував.
Любив їх завше просто й до нестями,
Для цього Бог вогонь мені давав.
Тож я йому ще дякую за вдачу,
Що не забрав його й на схилі літ.
Я днів своїх намарне ще не трачу,
Тому, що Овен перший у богів!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490404
Рубрика: Панегірик
дата надходження 05.04.2014
автор: Дід Миколай