Настала ніч. Спочине тихий день.
Ти ляжеш спати, моя Україно.
Густий туман… Він не співатиме пісень.
А я… Мене несуть у домовині.
Я знав, що справді на загибель йду,
Але не зміг залишитись інертним –
І ось, отримав в груди кулю навісну.
А снайпер – майстер! Влучив прямо в серце.
Але воно давно вже не болить.
І хтось спитає: «Вилите зі сталі?»
І чорно-сірим кадром оживає мить,
Коли на скелях побратими помирали.
Мене Афган чомусь забрати не зумів.
На мою долю випало безмежне щастя.
Солдат отримав те, чого хотів:
Держава вільна – те, що смерті варте.
Але чи справді мертвий я? Не знаю.
Мені без діла тут лежати сумно,
І совість мучить, що на лаврах спочиваю,
Коли шматують мою неньку так бездумно.
Але держава вільна! Це ніхто не заперечить.
І буде так завжди, тепер навіки.
Небесна сотня це візьме на свої плечі.
І байдуже усім й мені, що зімкнуті повіки.
І тішить ще одне, що «Буковина не пробачить».
У пам’ять про афганця, Олександра Щербенюка, котрий загинув на Євромайдані.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490070
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2014
автор: Ірина Гарасим`юк