А в моєму космосі зорі розмовляють про чай і каву.
І такі там бувають вибухи, що позаздрить їм сам Кракатау.
І співає їм вранці Еос, забираючи в сон Оріона.
Я дивлюся на небо зверху не скидаючи з вій ореолу.
Скільки буде ще зорепадів під мелодії арф Орфея!
І світанок співатиме пісню, й чаруватиме всіх людей нею...
А я буду стояти тихо - у своїм напівсоннім чеканні
і з надією в серці й болем найчистішого розчарування.
І у спогадів тих павутинні я заплутаюся, наче в пастку,
Всі казали - брехня брехнею, я ж там бачила тільки казку.
От і буду стояти тихо - наодинці з моїм прозрінням,
як Атлант, що невтомно тримає на плечах синьооке склепіння.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489514
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.04.2014
автор: Likera