Доні берізка явилася біла,
та що у сні не ламає ніхто.
Раною пам’яті розворушило
ще із дитинства невигойно стліле
осиротіле пташине гніздо.
Сонце зійшло Ойкумену зігріти.
Замайоріли чужі прапори.
Кримом ідуть поневолені діти.
Як же те сонце не впаде з орбіти
згаслої в небі нічної діри?
Місця немає на білому світі
для охололої духом душі.
На перевалі утопії літа
білі берези, і гнізда, і діти
не нап’яли одіяння чужі.
З вирію ще не летіли лелеки
у чужину родового гнізда.
І розділяє нас чорна вода.
І по живому ще різати легко.
Ми пролетіли. І їм недалеко –
точно туди, де чатує біда.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489418
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 31.03.2014
автор: I.Teрен