Плаче мама, син поповнив Сотню
Тих, які за волю полягли.
Їй тепер так холодно, самотньо.
З ирію вернулися птахи,
Цвітом вкрились луки і гайочки,
Та її не тішить ця краса:
Був синок, тепер... нема синочка.
Їсть щодня лице сльоза…
Мамо, вір, ще стане дім наш раєм,
Кару кат знайде, прийде той час!
Хто за край загинув, не вмирає!
Він живе у кожному із нас!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489255
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)