на безмежному небі над тобою
без впину
без перерви
без відпочинку
без жодних сумнівів
впевнено
падають і падають зорі.
вони лишають по собі сліди
неначе бажають
замалювати все небо
світлими промінцями
зітканими з космічної енергії
зітканими із щастя та болю
і закарбовними у вічності
що зветься всесвітом.
коли зорі падають
хочеться взяти
булавки чи шпильки
позичити їх у коханої
витягнути з її пишного волосся -
хай воно розкуйовдиться -
дотягнутися до зірок
і пришпилити їх
прикріпити
пригвоздити
прибити навічно
до космічного піднебесся
всією своєю силою
помноженою на одне
безмежне бажання -
бажання не втрачати
найважливішого.
...бо все, що насправді потрібно -
щоб зорі ніколи не падали
щоб сяяли безкінечно
над всіма у житті печалями.
30.03.2014р. [16:06]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489253
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.03.2014
автор: Віктор Шупер