Мисливці за зорями безшумно ступають
У вогку пітьму століть.
Пройдуться вони й по моєму краю,
Де зірка моя горить.
Я її пломінь густий притишу,
Сховаю в печері хмар,
Яку причеплю до отої вишні,
Де видно вогонь Стожар.
Мисливці за зорями ступають, ступають,
Аж небо вигинається у дугу.
І виє тоскно щуряча зграя
На чийомусь старому даху.
Небо темне. Позрізали ножами,
Наче шляпки білих грибів
Кассіопею, Воза, Стожари
Щоби з них наробити дрів.
І щоб в тому зірковому полум’ї
Мерехтіла жариною однією зі,
Моя зірка?!.. Це кривий поворот долі,
Це дикі танці на хворій нозі!...
А мисливці безшумно рушили
До інших галактик, до інших зірок,
Щоб поглумитися над їх душами
І сліз зірковий зібрати горох.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488848
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 29.03.2014
автор: URANIA