Я власну смерть переживу,
Сухою вийду з моря тьми,
Та від чужої – я помру,
Бо надто дихаю людьми.
Моя душа у шатах білих
Легенькі крилоньця складе
І з шумом неба ошаліло
У прірву кам’яну впаде.
Моя душа вмира щоразу,
Як в небі вогник мре-згоря,
І квилить, і реве одразу
Моя душа, моя зоря.
Я вийду з попелу живою,
З вогню вцілілою вернусь.
Але як хтось вмирає знову –
Я з ним об смерті кригу б’юсь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488842
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.03.2014
автор: URANIA