Мати вже не плаче...
Виплакала сльози.
Вірить в Бога, наче.
Молить на дорозі.
Там чекає сина…
Патріот країни!
- Де ж моя дитина?!
Рідна та єдина.
В Київ син поїхав.
Я ж не відпускала!
Він хіба послухав?!
Краще б я вмирала!
Правду на майдані
Захищав собою.
Він герой. В пошані.
Першим став до бою!
Проти зла в країні,
Щоб життя раділо.
- Це ж моїй дитині
Влучив снайпер в тіло!
Батько теж пропащий,
В розпачі дні й ночі.
- Мій синок найкращий!
Світ затьмарив очі.
В серці рвані струни…
В дні Святого Посту
Возять людям труни…
З дітьми!!! Для погосту.
- Господи! За що ж це?!
Ти куди дивився?!
Ми ж лишились Сонця!
Світ перехилився!
- Нащо далі жити?!
Як? Кого спитати?
З неба горе пити?! -
Стогнуть батько й мати.
Прилетів лелека.
Тче в гнізді солому.
Син уже далеко.
Не прийде’ додому.
27.03.2014 р.
Фото особисте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488436
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2014
автор: Любов Вишневецька