Мовчить весна відбитками лелек.
Мовчить собі сміття в іржавих сотах.
І ми затихли. Ми розбили глек.
Побігла кров на землю, хоч висмоктуй.
Убитий час Тече із вишні клей.
А глек лежить. А ти до біса гордий.
А ти зажив без вікон і дверей,
Щоб не дістали...Але хто пригорне?
Ну, буде в неї тіло, наче шовк.
Ну, раз на рік для тебе щось напише...
Вона за тебе піде.Ну то й що?
Життям для тебе стане...та не більше!
Мені не заболить її фата .
Убитий час. А я живу і досі.
І хтось мені під серцем підроста...
Коли все добре – з”явиться на осінь.
І сипляться потерті імена,
Вони минали. Все ішло, як танок.
І ти минай. Та швидше вже минай!
А я сама лелеку привітаю.
Я загорнусь у затишок гардин,
Аби відбути телефонну тишу...
Згортає час параграфи годин.
Лежать уламки. Клей тече із вишні
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=48825
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.11.2007
автор: Малігон Анна