Від найбільшого кохання залишається кострище –
Без упевненості, віри, без дзвінка чи без листа.
Я стою на роздоріжжі, халамидник-вітер свище,
Хмари купчаться, і тисне попід груди самота.
Блякнуть очі, в безнадії розчиняється рум’янець,
Плечі горбляться старечо… Що попереду? Туман…
Сірий попіл, ледве теплий, завершивши дивний танець,
Осідає на волосся… Догоріло… Все обман…
Досить нидіти! Минуле – павутинками на скронях
Назавжди, та попіл сивий швидко змиється дощем.
Щастя іскорку останню затискаючи в долонях,
Я відчую, як накриє хтось турботливо плащем…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487502
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2014
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)