У розмитих барвах моєї уяви
Під тінню вчорашньої весни
Твого тіла торкалися зелені трави
А ти мені оповідала свої сни
У небі біло-блакитна палітра
У думках не було порожнечі
Тепла ковдра застиглого вітру
Ніжно лягала на твої оголені плечі
По радіо лунав гімн рок-н-ролу
Ти зірвала хвилю овацій
Ти вже ніколи не скажеш «ніколи»
Коли прийшли твої вісімнадцять
Наспинною хвилею минали години
Твоєї патетичної прози
Я сказав тобі, що ти є та єдина
Яку би я завжди чекав на порозі
Повірила ти у це, чи ні
Я питав у себе про це пізніше
І в моїх словах не було брехні
Я і раніше нею тебе не тішив
У молодому багатті запалали зорі
Ти в один подих проковтнула біль
І змусила мене жити у покорі
Якою і була моя примарна ціль
А там розмиті барви місячного німбу
У сріблі невагомого світанку
Ти розтанула у них уперше ніби
Ця ніч, то була не твоя забаганка
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487431
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2014
автор: ura0701