Уже пов’язані передчуттям чогось,
Уже без тебе ніби без світання…
Ще поєднання наше не збулось…
Що заважає? Де та грань остання?
З якої вже немає вороття,
Яка руйнується безумним шалом,
І зближує розрізненні життя,
Миттєвим, диво-пристрастним запАлом!
Ти – ніби острів в океані мрій,
Я – тільки човник утлий в океані…
Гойдають хвилі різні кораблі…
Причал незримо губиться в тумані…
Там крики чайок, але твій маяк
Не посилає промінь серед ночі…
І я кричу: «Земля!! Земля! Земля…»
Та ти мене не чуєш. Чи не хочеш.
Лиш відпливу – сигнал кидаєш «SOS»,
І знову на твоїй я мовлю хвилі!
Та з берега не докидАєш трос,
Хоча слова твої призивно-милі…
Лиш я горю, палаю у вогні –
Насмішками жагу мою збиваєш…
Та варто відвернутися мені –
Твої слова ізнов в мені палають…
Дозволь пристати, чи віддай вогню
Причал єдиний, що любов’ю зветься.
Не затужу, сльозинки не зроню…
Лиш спомин утоплю на денці серця…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487157
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2014
автор: Ірина Лівобережна