Дніпро! Ти був як хлопець молодий,
Могутній і широкий,
А смак води в тебе такий,
Прекрасний і глибокий.
Бувало, міг ти дати волю почуттям,
Та човен вражий потопити,
Тріски бовтати тут і там,
Хвилями береги топити,
Та зараз що? Де ж вся та сила?
Невже ж те полум'я ясне
Людина загасила?
Хай віє вітер й грім гримить,
Хай знову хвилі підіймає,
Бо не вдалося загасить
Те полум'я, хай кожен знає!
Твоя живучая вода
Завжди від спраги рятувала,
Хто винуватий, що вона
Зеленою такою стала?
Хто винуватий, вас питаю,
У тому, що Дніпро такий?
Напевно, все ж таки я знаю,
Чому він став такий старий...
Тому, що люди перестали
Боятись грізного Дніпра.
Тому, що гордість засипали
Разом з водою... Вже пора,
Настав вже час згадати,
Як виручав він нас колись!
Пора вже руку допомоги дати,
Щоб води знову полились!
Щоб залишилася нащадкам
Така невиданна краса...
Щоб діти наші лягли спатки,
Тут, де зранку чистая роса...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487094
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.03.2014
автор: Сашко